Історія

Курс на індустріалізацію, взятий СРСР на початку 30-х років ХХ століття, і потреба в металі, що різко зросла у зв’язку з цим, зумовили необхідність випереджаючого розвитку сировинної бази чорної металургії і, насамперед, прискореного освоєння таких великих родовищ залізної та марганцевої руди, як Криворізьке та Нікополь-Марганцеве в Україна.

Стояло завдання корінної реконструкції діючих, здебільшого технічно застарілих копалень і шахт і будівництва нових сучасних гірничодобувних підприємств. Тому виникла потреба у вирішенні багатьох складних науково-технічних питань щодо розкриття, підготовки та відпрацювання рудних покладів, механізації гірничих робіт, підвищення продуктивності та охорони праці гірників. Всі ці питання неможливо було вирішити без створення єдиного наукового центру, який би об’єднав роботи науково-дослідного та експериментального характеру в галузі розробки рудних родовищ, комплексно проводив їх та надавав безпосередню науково-технічну допомогу гірничорудним підприємствам. І такий центр – Науково-дослідний гірничорудний інститут (НДГРІ) – був організований відповідно до постанови Ради Народних Комісарів СРСР № 445 від 11 лютого 1933 року в місті Дніпропетровську. До роботи в НДГРІ було залучено за сумісництвом викладачів дніпропетровських вузів – гірничого, металургійного, хіміко-технологічного.

У 1935 році інститут відповідно до рішення Головного управління металургійної промисловості (ГУМП) Народного комісаріату важкої промисловості (НКТП) СРСР було переведено до міста Кривого Рогу. У перші роки своєї роботи НДГРІ знаходився у віданні тресту «Руда», а з 1938 року, згідно з розпорядженням НКТП, перейшов у безпосереднє підпорядкування Головного управління рудної промисловості (Главруди).

На початку Великої Вітчизняної війни, на початку серпня 1941 року НДГРІ був евакуйований на Урал. Спочатку він знаходився на Бакальському руднику, потім перебазувався в селище Магнітку при Золотоустівському титано-магнетитовому руднику. До Кривого Рогу НІГРІ повернувся в березні 1944 року, приблизно через місяць після визволення міста від німецько-фашистських загарбників і одразу ж включився в роботу з відновлення зруйнованих шахт, а потім і науково-технічного забезпечення нарощування обсягів та підвищення ефективності виробництва на гірничодобувних підприємствах Криворорського та Нікополь-Марганцеві басейни.

Зруйнована під час війни стара будівля НДГРІ на вул. Першотравневій, будинок 12 було відновлено, і в ньому інститут знаходився до 1960 року. До 1961 року на спеціально відведеній території площею 8 га був побудований комплекс будівель для інституту, у тому числі чотириповерховий головний корпус на пр. Гагаріна, будинок 57, куди НДГРІ переїхав і де знаходиться в даний час.

Так, у 1933-1941 роки інститут підпорядковувався Народному комісаріату важкої промисловості СРСР, у 1941-1945 роки – Народному комісаріату чорної металургії СРСР (через управління «Главруда»), у 1946-1947 роки – Міністерству чорної металургії СРСР, у 1938-му – Міністерству металургійної промисловості СРСР, у 1954-1957 роки – Міністерству чорної металургії УРСР (через управління «Укрглавруда»), у 1958-1962 роки – спочатку Дніпропетровській, потім Придніпровській Раді народного господарства (через управління гірничорудної промисловості та нерудних матеріалів), 196 -1964 роки – Державному комітету з чорної та кольорової металургії при Держплані СРСР, у 1965-1990 роки – Міністерству чорної металургії УРСР, у 1991-1993 роки – концерну «Південруда», у 1994-2000 роки – Міністерству промисловості України, у 2001 році – Державному комітету промислової політики України, у 2001-2010 роки – Міністерству промислової політики України, у 2010-2012 роки – Державному агентству У країни з управління державними корпоративними правами та майном, з 2012 року – Міністерству освіти і науки України, а з 1 серпня 2012 року увійшов до складу Криворізького національного університету як структурний підрозділ «Науково-дослідний гірничорудний інститут».

У перші роки свого існування НДГРІ не мав достатньо кадрів вищої кваліфікації – кандидатів і докторів технічних наук. Положення змінилося після організації аспірантури в середині 60-х років (вона проіснувала до 1991 року і була закрита у зв’язку із загальною кризою початку 90-х років) на даний момент аспірантура продовжує існувати з 2003 року. Усього з числа тих, хто навчається в аспірантурі, захистили кандидатські дисертації 92 особи, у тому числі 53 співробітники НДГРІ.

Вчені НДГРІ за результатами виконаних досліджень опублікували в періодичних виданнях гірничого профілю 1620 статей та написали понад 50 книг. Вони є авторами близько 1000 винаходів та патентів.

Дуже важкими для інституту були 90-ті роки, коли в Україні вибухнула соціально-економічна криза. Виникало питання – бути чи не бути інституту. Керівництвом Міністерства промисловості України розглядалися різні варіанти об’єднання НДГРІ з іншими інститутами та організаціями, або його приватизації, що по суті означало ліквідацію першого в колишньому СРСР, а зараз – у країнах СНД науково-дослідного гірничо-рудного інституту, який так багато зробив для становлення та розвитку гірничорудної промисловості. Проте НІГРІ вистояв завдяки запровадженню режиму суворої економії у всіх сферах діяльності, вмілому відстоюванню своїх позицій у вищих інстанціях, активній роботі з гірськими підприємствами щодо роз’яснення можливостей інституту у вирішенні їх нагальних проблем. У цьому велика заслуга директора інституту В.Г.Близнюкова, який, очоливши НДГРІ у найважчий період (1993-2009 рр.), зумів вивести його з кризи та створити всі необхідні умови для плідної роботи вчених, що дало свої позитивні результати: успішну роботу у період 1991-2001 років. інститут та його директор внесено до «Золотої книги Української Еліти», присвяченої 10-річчю незалежності України (2001 рік).

З травня 1993 року функції НДГРІ були значно розширені, т.к. відповідно до наказу Міністра промисловості України його було призначено головним науково-дослідним інститутом з видобутку не тільки залізних та марганцевих руд, а й руд кольорових, рідкісноземельних та дорогоцінних металів, вогнетривких та флюсових матеріалів; а також гідрогеології та спеціальним гірничим роботам; комплексне використання мінеральної сировини; рудничної геології та маркшейдерських робіт; методам та технології осушення родовищ; гірничої екології та рекультивації земель.

У період із 1990 по 1995 гг. науково-дослідні роботи з тематики відкритих гірничих робіт були спрямовані на розробку та вдосконалення методів та засобів ведення відкритих гірничих робіт та раціонального використання земель, що відчужуються; визначення оптимальних робочих зон кар’єру; розробку схем та технологій реконструкції та рекультивації відвалів ГЗК; методів та засобів прогнозування стану породного масиву в бортах та уступах кар’єрів; визначення параметрів концентрації гірничих робіт на кар’єрах Кривбасу У цей період було проведено дослідження стану гірничодобувних підприємств України та виконано прогноз їх подальшого розвитку, які є базовою основою гірничо-металургійного комплексу України.

У період 2009-2013 років. у житті інституту відбулися суттєві зміни. Інститут очолив кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, професор кафедри МіА КНУ, академік Академії економічних наук України, член-кореспондент Академії гірничих наук Бабець Євген Костянтинович. Розширився обсяг робіт за традиційними для інституту науковими напрямами: геолого-економічна оцінка родовищ з використанням комп’ютерних геологічних та техніко-економічних моделей, розробка енергозберігаючих технологій у гірничо-металургійному комплексі, спільна відкрита та підземна розробка родовищ, розробка технологій залучення до вторинної переробки хвостів збагачення руд. Одним із основних напрямків роботи інституту стає наукове стратегічне планування розвитку гірничих підприємств (шахт, кар’єрів), захист довкілля від техногенного впливу.

Одним із визначальних факторів успішної роботи НДГРІ є його ефективно функціонуюча патентно-ліцензійна служба. Патентний фонд інституту, який створювався протягом 60 років і на даний час налічує близько 1,5 млн. екземплярів описів винаходів, містить найповнішу патентну інформацію з питань технології розробки рудних родовищ серед інститутів гірничорудного профілю в Україні та країнах СНД.